понедельник, 07 января 2013
прочитала про те, що було два роки назад, яка я була впевнена, що все це тимчасово, що я зможу вибратись, що зможу захистити свого сина, пройшов час, я поїла гімна великим черпаком, погрузла в ньому по саме не можу і просвіту не бачу...
я продалась, як дешева шмата, я стала тінню людини, я стала рабинею безправною, безслівною... я не можу постояти за свою дитину, я дивлюсь і тупо хлопаю очима, як його ображають, як ображає рідний тато, як ображає кончена їбанута вівця і нічого не можу зробити
мене залякали, заплутали, я повірила, що сама в усьому винна, що винна щось всім навкруги, що всім життя зіпсувала...живу тепер тому що треба, бо нема на кого дитину залишити, і страшно реально страшно, що з ним буде без мене, тому змушую себе вставати зранку, займатись дитиною, усміхатись...а сил все менше
так хочеться піти звідси і забути назавжди весь той біль, а не можу, бо продалась, сука...
сьогодні знову принизив, образив і найгірше малого і звинуватив мене, бо я від нього щось вимагаю
бо от я, блять, не розумію, значить їбати мене, утримувати мене, приводити в свій дім, садити за один стіл з нею, це для неї нормально, а от прийняти дитину в свою сім"ю, це, блять, обідно
а вони себе копитом в грудь б"ють, що вони так малого люблять, що все для нього зроблять, але шож тоді на святвечір дитина сидить сама в хаті з хворою мамою, яка не може вийти, щоб щось купити і не може нічого приготувати, бо не встає з ліжка, а ти скот кричиш, що я від тебе чогось вимагаю, як на мене це нормально, щоб ти взяв дитину з собою, щоб у дитини було свято, я ж не прошу себе в свою сім"ю приводити...
як змусити себе завтра не забути того болю і не пробачити, і не почати все знову
як захистити свого сина від його тата...
якщо ти сказав, що ти його любиш, що приймаєш, то значить приймаєш, а не хочу -так, хочу-ні, не принижуєш, не ображаєш, не проектуєш своє ставлення до мами на дитину, я не готова все життя дивитись, як комусь постійно доказують, що до моєї дитини ставляться гірше, ніж до чиєїсь
заїбало це
не можна так з дитиною поступати
ніколи не забуду той шматок хліба, який видер у малого з рук і віддав малій, щоб вона не істерила
ніколи не пробачу і не зрозумію як можна так поступити на різдво, коли в хату просять чужих людей, яким ніде святкувати, а тут від свого сина відмовитись, щоб раптом хто не образився
ніколи не забуду, як ти не взяв трубки і не посидів з малим, коли я мала йти на похорони...
не розумію я того
невже ти настульки кончена людина і в тебе нема нічого святого...
на що я ще надіюсь?????????
я продалась, як дешева шмата, я стала тінню людини, я стала рабинею безправною, безслівною... я не можу постояти за свою дитину, я дивлюсь і тупо хлопаю очима, як його ображають, як ображає рідний тато, як ображає кончена їбанута вівця і нічого не можу зробити
мене залякали, заплутали, я повірила, що сама в усьому винна, що винна щось всім навкруги, що всім життя зіпсувала...живу тепер тому що треба, бо нема на кого дитину залишити, і страшно реально страшно, що з ним буде без мене, тому змушую себе вставати зранку, займатись дитиною, усміхатись...а сил все менше
так хочеться піти звідси і забути назавжди весь той біль, а не можу, бо продалась, сука...
сьогодні знову принизив, образив і найгірше малого і звинуватив мене, бо я від нього щось вимагаю
бо от я, блять, не розумію, значить їбати мене, утримувати мене, приводити в свій дім, садити за один стіл з нею, це для неї нормально, а от прийняти дитину в свою сім"ю, це, блять, обідно
а вони себе копитом в грудь б"ють, що вони так малого люблять, що все для нього зроблять, але шож тоді на святвечір дитина сидить сама в хаті з хворою мамою, яка не може вийти, щоб щось купити і не може нічого приготувати, бо не встає з ліжка, а ти скот кричиш, що я від тебе чогось вимагаю, як на мене це нормально, щоб ти взяв дитину з собою, щоб у дитини було свято, я ж не прошу себе в свою сім"ю приводити...
як змусити себе завтра не забути того болю і не пробачити, і не почати все знову
як захистити свого сина від його тата...
якщо ти сказав, що ти його любиш, що приймаєш, то значить приймаєш, а не хочу -так, хочу-ні, не принижуєш, не ображаєш, не проектуєш своє ставлення до мами на дитину, я не готова все життя дивитись, як комусь постійно доказують, що до моєї дитини ставляться гірше, ніж до чиєїсь
заїбало це
не можна так з дитиною поступати
ніколи не забуду той шматок хліба, який видер у малого з рук і віддав малій, щоб вона не істерила
ніколи не пробачу і не зрозумію як можна так поступити на різдво, коли в хату просять чужих людей, яким ніде святкувати, а тут від свого сина відмовитись, щоб раптом хто не образився
ніколи не забуду, як ти не взяв трубки і не посидів з малим, коли я мала йти на похорони...
не розумію я того
невже ти настульки кончена людина і в тебе нема нічого святого...
на що я ще надіюсь?????????
понедельник, 15 ноября 2010
23:00
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
среда, 10 ноября 2010
23:30
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
суббота, 16 октября 2010
23:09
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
22:56
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
четверг, 30 сентября 2010
22:31
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
пятница, 27 августа 2010
23:05
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
четверг, 05 августа 2010
22:12
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
воскресенье, 27 июня 2010
22:37
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
воскресенье, 14 февраля 2010
Здається біль поселився в мені назавжди,однак я звикла до нього і інколи зовсім забуваю...це все несуттєве,це все дрібниці,воно мине!
А є справжнє,є надзвичайне ЩАСТЯ і безмежна ЛЮБОВ,коли маленькі рученята торкаються,коли оченята дивляться 'як на образок',коли ТИ гамаєш цицю...моє маленьке сонечко,ти моє ВСЕ, а все решту неважливо і я все зроблю для тебе і твого щастя
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ,МІЙ СИНОЧОК!
А є справжнє,є надзвичайне ЩАСТЯ і безмежна ЛЮБОВ,коли маленькі рученята торкаються,коли оченята дивляться 'як на образок',коли ТИ гамаєш цицю...моє маленьке сонечко,ти моє ВСЕ, а все решту неважливо і я все зроблю для тебе і твого щастя
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ,МІЙ СИНОЧОК!
вторник, 26 января 2010
В мене СИН!
Найбільше щастя мого життя вже більше п'яти місяців зі мною і я так його люблю! Тепер це найважливіше і для нього мені хочеться змінитись, бути найкращою! Я забула все, що було до, це було інше життя, це все таке несуттєве...
Тепер я мама! І я найщасливіша!
І це таки сенс мого життя!
Найбільше щастя мого життя вже більше п'яти місяців зі мною і я так його люблю! Тепер це найважливіше і для нього мені хочеться змінитись, бути найкращою! Я забула все, що було до, це було інше життя, це все таке несуттєве...
Тепер я мама! І я найщасливіша!
І це таки сенс мого життя!
понедельник, 27 апреля 2009
17:40
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
пятница, 24 апреля 2009
Моє чудо не любить доплер і ховається від нього, вже два останні рази в лікарки, я спостерігала, як вона водила датчиком по пузі і шукала лялюську, а лялюська втікає і так відчутно ті буль-буль, як воно пливе в іншу сторону 
)) Вчора лікарка, шукаючи його, так і не могла найти і сказала, що потрібно йти на узд перевірити, що там з ним і тільки вона це сказала, як чудо буль-буль і перевернулось і дало послухати своє серденько )))
Сьогодні нам 25 тижнів, пузо кругле-кругле і таке прикольне чудо копається постійно і вже так відчутно, виконує якісь акробатичні рухи всередині і реагує на мої дотики, як тільки покладу руку, воно підпливає під неї і стукає
Я люблю тебе моє чудо
)) Вчора лікарка, шукаючи його, так і не могла найти і сказала, що потрібно йти на узд перевірити, що там з ним і тільки вона це сказала, як чудо буль-буль і перевернулось і дало послухати своє серденько )))Сьогодні нам 25 тижнів, пузо кругле-кругле і таке прикольне
чудо копається постійно і вже так відчутно, виконує якісь акробатичні рухи всередині і реагує на мої дотики, як тільки покладу руку, воно підпливає під неї і стукає Я люблю тебе моє чудо
пятница, 03 апреля 2009
Люди!
Когда вы в следующий раз будете стоять в очереди или ехать в метро, оглядитесь: не стоит ли поблизости женщина с большим животом. Я вам сейчас про нее расскажу. С высокой вероятностью она чувствует себя примерно так:
У нее в животе находится что-то вроде пятилитровой бутылки «Шишкиного леса» (здесь могла бы быть ваша реклама), причем эта бутылка живет своей независимой жизнью: снизу немилосердно давит на мочевой пузырь и кости таза, которые от этого совсем не в восторге. А сверху радостно лупит ее по ребрам. Кстати, минувшей ночью эта женщина спала в общей сложности часа три, потому что «Шишкин лес» полночи молотил ее изнутри, а потом она раз пять вставала попИсать, каждый раз приходя в тягостное недоумение от несоответствия могучей силы позыва и мизерного результата.
Она стоит и мечтает скорее выбраться на свежий воздух, потому что дышать ей ну совсем нечем – выросший живот не оставил ее легким почти никакого места. Да еще дышать приходится ртом – в виде бонуса у нее так называемый вазомоторный ринит беременных. Нос, короче, все время забит. Но – вот парадокс – запахи духов, сигаретного дыма и малосъедобной пищи она чует, как гончая. И мечтает о законодательном запрете на производство, хранение и употребление парфюма, табака и фаст-фуда.
Она стоит, и у нее периодически каменеет живот – это называется «тренировочными схватками» или «сокращениями Брэкстона-Хикса» и мысленно желает доброго здоровьичка им обоим. Потому что во время этих тренировок ей до потемнения в глазах хочется в туалет. Правда, недолго. Правда, сильно. Когда Брэкстон с Хиксом временно отступают, ее пищевод вдруг заливает кислотой из желудка – там по сложным гормональным причинам размягчился клапан, который, по идее, призван этого не допустить. Пока она роется в сумке в поисках Маалокса или Ренни (здесь тоже могла бы быть ваша реклама), у нее внезапно сводит ноги. На этот случай никаких спасительных пилюль не предусмотрено – это надо просто перетерпеть. Так же как и ноющую боль в спине – центр тяжести изменился и заодно изогнул поясницу какой-то несовместимой с жизнью дугой.
Она стоит и думает: «Ну почему, почему меня никто не пропустит?.. Они же все видят… Как же так?..» И к глазам подкатывают слезы. Это не потому, что она дура и истеричка – просто ее друзья-гормоны, которые обеспечивают ее изжогой и насморком, вдобавок делают ее ужасно, ну просто ужасно ранимой и чувствительной. И по психическому складу она сейчас гораздо больше похожа на потерявшего маму маленького ребенка, чем на взрослую, вполне состоявшуюся женщину, которой она, вообще-то, является.
Оглянитесь вокруг, увидьте ее и пропустите. Или уступите место. Вы получите от нее столько настоящей искренней благодарности, что улучшите свою карму на несколько рождений вперед. Или просто поможете человеку, которому сейчас гораздо слабее и тяжелее, чем вам. И частично вернете ему (то есть ей) частично утраченную за последние месяцы веру в человечество.
взято pushba.livejournal.com/92415.html
Когда вы в следующий раз будете стоять в очереди или ехать в метро, оглядитесь: не стоит ли поблизости женщина с большим животом. Я вам сейчас про нее расскажу. С высокой вероятностью она чувствует себя примерно так:
У нее в животе находится что-то вроде пятилитровой бутылки «Шишкиного леса» (здесь могла бы быть ваша реклама), причем эта бутылка живет своей независимой жизнью: снизу немилосердно давит на мочевой пузырь и кости таза, которые от этого совсем не в восторге. А сверху радостно лупит ее по ребрам. Кстати, минувшей ночью эта женщина спала в общей сложности часа три, потому что «Шишкин лес» полночи молотил ее изнутри, а потом она раз пять вставала попИсать, каждый раз приходя в тягостное недоумение от несоответствия могучей силы позыва и мизерного результата.
Она стоит и мечтает скорее выбраться на свежий воздух, потому что дышать ей ну совсем нечем – выросший живот не оставил ее легким почти никакого места. Да еще дышать приходится ртом – в виде бонуса у нее так называемый вазомоторный ринит беременных. Нос, короче, все время забит. Но – вот парадокс – запахи духов, сигаретного дыма и малосъедобной пищи она чует, как гончая. И мечтает о законодательном запрете на производство, хранение и употребление парфюма, табака и фаст-фуда.
Она стоит, и у нее периодически каменеет живот – это называется «тренировочными схватками» или «сокращениями Брэкстона-Хикса» и мысленно желает доброго здоровьичка им обоим. Потому что во время этих тренировок ей до потемнения в глазах хочется в туалет. Правда, недолго. Правда, сильно. Когда Брэкстон с Хиксом временно отступают, ее пищевод вдруг заливает кислотой из желудка – там по сложным гормональным причинам размягчился клапан, который, по идее, призван этого не допустить. Пока она роется в сумке в поисках Маалокса или Ренни (здесь тоже могла бы быть ваша реклама), у нее внезапно сводит ноги. На этот случай никаких спасительных пилюль не предусмотрено – это надо просто перетерпеть. Так же как и ноющую боль в спине – центр тяжести изменился и заодно изогнул поясницу какой-то несовместимой с жизнью дугой.
Она стоит и думает: «Ну почему, почему меня никто не пропустит?.. Они же все видят… Как же так?..» И к глазам подкатывают слезы. Это не потому, что она дура и истеричка – просто ее друзья-гормоны, которые обеспечивают ее изжогой и насморком, вдобавок делают ее ужасно, ну просто ужасно ранимой и чувствительной. И по психическому складу она сейчас гораздо больше похожа на потерявшего маму маленького ребенка, чем на взрослую, вполне состоявшуюся женщину, которой она, вообще-то, является.
Оглянитесь вокруг, увидьте ее и пропустите. Или уступите место. Вы получите от нее столько настоящей искренней благодарности, что улучшите свою карму на несколько рождений вперед. Или просто поможете человеку, которому сейчас гораздо слабее и тяжелее, чем вам. И частично вернете ему (то есть ей) частично утраченную за последние месяцы веру в человечество.
взято pushba.livejournal.com/92415.html
четверг, 26 марта 2009
Ми вже великі і нам вже 20 тижнів і 6 днів. пузо велике і кругле, його вже не сховаєш
а ще моє маленьке сонечко буцається і як я це відчуваю відразу стає так добре і щасливо))
Рухи такі ще нечіткі я відчула перед 8 березня, це була така пульсація, і хоч лікарка казала, що то ще не то, але я вже була впевнена, що то "ТО", це малявка рухалась, а вже на день народження я отримала справжній подарунок, мене копнули)))) і від тоді постійно копається
Відчула я рух в 19 тижнів і 4 дні, а це кажуть половина терміну
Золотко моє, я так тебе люблю...........!!!
а ще моє маленьке сонечко буцається і як я це відчуваю відразу стає так добре і щасливо
))Рухи такі ще нечіткі я відчула перед 8 березня, це була така пульсація, і хоч лікарка казала, що то ще не то, але я вже була впевнена, що то "ТО", це малявка рухалась, а вже на день народження я отримала справжній подарунок, мене копнули
)))) і від тоді постійно копаєтьсяВідчула я рух в 19 тижнів і 4 дні, а це кажуть половина терміну
Золотко моє, я так тебе люблю...........!!!
среда, 21 января 2009
Я дізналась про те, що я вже не одна в понеділок 15 грудня, просто зробила тест і побачила дві полосочки. Відчуття не було ніякого, я ще не могла цього усвідомити. Відразу ж вирішила кинути і курити і відтоді так і не брала до рук сигарети. Просто поговорила з тим, хто поселився в моєму животику і пообіцяла йому, що для нього я зроблю все, що берегтиму його, як тільки зможу...
Багато разів читала про те, що жінки відчувають наперед, що вони вагітні, у мене таких відчуттів не було, просто за тиждень до того тесту закрались підозри (затримка тоді вже була більше тижня), але оскільки і раніше таке бувало і як тільки купувала тест, відразу ж починались критичні дні, то вирішила ще трошки почекати...
Почувала я себе дуже суперечливо тоді, було трошки страшно, адже одна справа чисто гіпотетично хотіти дитину, а інша – дізнатись, що вона вже є в тебе... Правда ні однієї негативної думки в мене не було, я полюбила цю маленьку дитинку відразу і відразу так хотілось її до себе притулити, обійняти і захистити від усього...
На наступний день, пішла до лікаря і вона підтвердила мою вагітність, правда сказала, що є загроза викидня і це для мене дуже страшно прозвучало, знову виникло бажання захистити свою дитинку, для цього відразу зняла каблуки, стала приймати вітамінки, відпочивати і усміхатись.
А ще через день мою дитинку подивились на УЗД, вона є, вона розташувалась в матці і на цей термін було видно, що в неї все гаразд...
Я звикала до думки, що в мене є дитинка, і це було відчуття щастя, справжнього щастя...
А вже перед новим роком, 29 грудня на УЗД мені показало, як в мого маленького зернятка б'ється серденько, “вагітність прогресуюча” на очі виступили сльози... така радість
Зараз моєму сонечку вже майже 12 тижнів і я знаю, що воно буде
Ще кілька тижнів до цього мені приходилось боротись за його право на життя, було важко, лились сльози і було неймовірно боляче, і мені і сонечку напевно теж, зводило животик і боліло серце...
Але я виборола його життя!!!
І я знаю, я все зроблю для тебе, я витерплю все-все, лишень, щоб ти, моє найбільше щастя, було щасливим і здоровим. Адже я так тебе люблю!!!
Багато разів читала про те, що жінки відчувають наперед, що вони вагітні, у мене таких відчуттів не було, просто за тиждень до того тесту закрались підозри (затримка тоді вже була більше тижня), але оскільки і раніше таке бувало і як тільки купувала тест, відразу ж починались критичні дні, то вирішила ще трошки почекати...
Почувала я себе дуже суперечливо тоді, було трошки страшно, адже одна справа чисто гіпотетично хотіти дитину, а інша – дізнатись, що вона вже є в тебе... Правда ні однієї негативної думки в мене не було, я полюбила цю маленьку дитинку відразу і відразу так хотілось її до себе притулити, обійняти і захистити від усього...
На наступний день, пішла до лікаря і вона підтвердила мою вагітність, правда сказала, що є загроза викидня і це для мене дуже страшно прозвучало, знову виникло бажання захистити свою дитинку, для цього відразу зняла каблуки, стала приймати вітамінки, відпочивати і усміхатись.
А ще через день мою дитинку подивились на УЗД, вона є, вона розташувалась в матці і на цей термін було видно, що в неї все гаразд...
Я звикала до думки, що в мене є дитинка, і це було відчуття щастя, справжнього щастя...
А вже перед новим роком, 29 грудня на УЗД мені показало, як в мого маленького зернятка б'ється серденько, “вагітність прогресуюча” на очі виступили сльози... така радість
Зараз моєму сонечку вже майже 12 тижнів і я знаю, що воно буде
Ще кілька тижнів до цього мені приходилось боротись за його право на життя, було важко, лились сльози і було неймовірно боляче, і мені і сонечку напевно теж, зводило животик і боліло серце...
Але я виборола його життя!!!
І я знаю, я все зроблю для тебе, я витерплю все-все, лишень, щоб ти, моє найбільше щастя, було щасливим і здоровим. Адже я так тебе люблю!!!
среда, 14 января 2009
четверг, 09 октября 2008
10:33
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
среда, 18 июня 2008
17:26
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра