прочитала про те, що було два роки назад, яка я була впевнена, що все це тимчасово, що я зможу вибратись, що зможу захистити свого сина, пройшов час, я поїла гімна великим черпаком, погрузла в ньому по саме не можу і просвіту не бачу...
я продалась, як дешева шмата, я стала тінню людини, я стала рабинею безправною, безслівною... я не можу постояти за свою дитину, я дивлюсь і тупо хлопаю очима, як його ображають, як ображає рідний тато, як ображає кончена їбанута вівця і нічого не можу зробити
мене залякали, заплутали, я повірила, що сама в усьому винна, що винна щось всім навкруги, що всім життя зіпсувала...живу тепер тому що треба, бо нема на кого дитину залишити, і страшно реально страшно, що з ним буде без мене, тому змушую себе вставати зранку, займатись дитиною, усміхатись...а сил все менше
так хочеться піти звідси і забути назавжди весь той біль, а не можу, бо продалась, сука...
сьогодні знову принизив, образив і найгірше малого і звинуватив мене, бо я від нього щось вимагаю
бо от я, блять, не розумію, значить їбати мене, утримувати мене, приводити в свій дім, садити за один стіл з нею, це для неї нормально, а от прийняти дитину в свою сім"ю, це, блять, обідно
а вони себе копитом в грудь б"ють, що вони так малого люблять, що все для нього зроблять, але шож тоді на святвечір дитина сидить сама в хаті з хворою мамою, яка не може вийти, щоб щось купити і не може нічого приготувати, бо не встає з ліжка, а ти скот кричиш, що я від тебе чогось вимагаю, як на мене це нормально, щоб ти взяв дитину з собою, щоб у дитини було свято, я ж не прошу себе в свою сім"ю приводити...
як змусити себе завтра не забути того болю і не пробачити, і не почати все знову
як захистити свого сина від його тата...
якщо ти сказав, що ти його любиш, що приймаєш, то значить приймаєш, а не хочу -так, хочу-ні, не принижуєш, не ображаєш, не проектуєш своє ставлення до мами на дитину, я не готова все життя дивитись, як комусь постійно доказують, що до моєї дитини ставляться гірше, ніж до чиєїсь
заїбало це
не можна так з дитиною поступати
ніколи не забуду той шматок хліба, який видер у малого з рук і віддав малій, щоб вона не істерила
ніколи не пробачу і не зрозумію як можна так поступити на різдво, коли в хату просять чужих людей, яким ніде святкувати, а тут від свого сина відмовитись, щоб раптом хто не образився
ніколи не забуду, як ти не взяв трубки і не посидів з малим, коли я мала йти на похорони...
не розумію я того
невже ти настульки кончена людина і в тебе нема нічого святого...
на що я ще надіюсь?????????